Виставка Альфонса Преснітца «Присутність відсутності»

Альфонс Престніц, народився у 1982 році у Вагні, Австрія. Живе і працює у Берліні, Німеччина.
У творчості Преснітца зустрічаються різні модуси зображення і підходи до простору: між інтуїцією й розрахунком, приблизністю й точністю, нагромадженням і поодинокістю, фрагментуванням і реконструкцією, фігуративністю й абстракцією. Фрагментування зображених просторів відбувається вже завдяки самому підходу до роботи. Відштовхуючись від власних фото чи знайдених зображень, які він розрізає й розриває, викладає фрагменти поряд чи один на один, автор створює колажі, які трансформує у картини. Він аналізує виникнення і сегментацію образів, на яких базуються наші уявлення, і штучно їх репродукує. Перехід до живопису створює єдність, але не дає зникнути фрагментарності. Митець накладає один на один вже існуючі фрагменти, щоб пограти з усталеним кодом наших очікувань. Схематизація, редукція чи повна абстракція застосовуються паралельно до нагромадження і сегментації.
Окрім гри із абстракцією та фігуративністю митець працює також із оприявненим і прихованим, очевидним і бажаним.
Розриви, накладання, напирання – так само, як і дірки, злами, нерівномірності чи взаємовиключення, якими пронизана творчість Пресніцта, перетворюють його картини на візуальні пастки, у яких око губиться, знаходиться і знову губиться. Тільки давши зору повну свободу, можна осягнути ірраціональну природу творів, які шляхом присвоєння захищаються від суто концептуальної логіки. Будь-який аналітичний підхід до картин приречений на провал: потрібен синтетичний погляд.

Знайдені зображення, наприклад, фото, дитячі книжки, журнали чи картинки з інтернету є часто відправним пунктом робіт Преснітца, у такий спосіб він відходить не лише від реальності, але й від уже культуралізованих, колективних уявлень. Постійна присутність технічних комунікацій – комп’ютерів, телефонів, супутникових тарілок – нагадує про те, що буття у першу чергу є «буттям із», а отже – комунікацією і трансляцією. Оригінальна візуальна мова Преснітца поєднує сюрреалістичний, кубістичний, романтичний підходи і завдяки цьому вписує себе у контекст існуючих жанрів, від портрету до пейзажу через натюрморт (із технічних приладів).
Митець оприявнює поетичну і політичну практику: індивід постає лише в результаті зіткнення різних способів зображення і через включення його у багатоголосу історію. Глядач мусить метатися у між-просторі, між базованим на фактах та інтуїтивним аналізом, герменевтичним та синтетичним тлумаченням зображення, між раціональністю та фантазматичним відривом. Картина не репродукує, а винаходить зображення. Вона виплескується із зображень, які її утворюють, визначає себе як перехід до нової форми і розгортається через поєднання одиничності і множинності.